Трапезна церква святого апостола Іоанна Богослова у Михайлівському Золотоверхому монастирі - видатний пам'ятник українського бароко, найстаріша споруда обителі. Вона була побудована у XVIII столітті - в епоху найбільших змін в архітектурі монастиря, коли проводилася забудова цегляними спорудами.
Будівництво храму тривало в 1713-15 роках при ігумені монастиря архімандриті Іоанникії (Сенютовичі) паралельно південному фасаду Михайлівського собору, на місці розібраної дерев'яної трапезної. Для кладки використали цеглу Симеонівської церкви на Кудрявці, що згоріла у 1676 році. Приблизно в 1715-18 роках коштом Київського митрополита Іоасафа (Кроковського) було встановлено дерев'яний іконостас (не зберігся).
Одноповерхова будівля складається з частин – призматичного основного об'єму трапезної зали, вузької східної п'ятигранної вівтарної частини та двох занижених південних прибудов під окремими дахами. Під східною частиною – т.з. картопляний або овочевий льох із цегляним склепінням. Спочатку будова мала дерев'яний дах, але наприкінці XVIII століття була замінена листовим металом (метал у той час був на вагу золота і використовувався у виняткових випадках), причому дах фарбувався то зелений, то червоний колір. В 1848 році позолотили купол і хрест на ньому. Фасади з невеликими арочними отворами вікон та дверей розчленовані пілястрами, завершені фризом та розкріпленим карнизом. Головний (північний) фасад звернений до собору. Вхід у парадні сіни підкреслено порталом. Здвоєні вікна північного та західного фасадів обрамлені наличниками та завершені розірваними напівкруглими сандриками. Вікна вівтарної частини мають трикутні ніші-сандрики, на південному фасаді позбавлені прикрас. Стіни будівлі зовні завжди були побілені. У 1827 році провели капітальний ремонт із заміною дерев'яних конструкцій даху, стель та сходів на горище, переклали цегляні печі. Ремонт підлоги, викладеної з цегли «на ребро», зробив майстер із Чернігівщини І. Чернухін. Під час чергового ремонту 1837 року інтер'єр було оформлено розписами. Згідно з описом 1845 року, стіни трапезної прикрашали 23 ікони. У 1850-х роках згадується розпис по штукатурці на стелі трапезної зали, що зображає біблійний сюжет, як Спаситель наситив народ п'ятьма хлібами та двома рибами. Після великої пожежі 1904 року, коли серед іншого було пошкоджено розписи, трапезну відбудували.
У 1930-х ансамбль Золотоверхого монастиря був знищений радянською владою, але будинок трапезної зберігся. 1922-го вона була віддана під студентську їдальню. У роки Другої світової війни трапезну та церкву Іоанна Богослова тимчасово повернули віруючим. Після ремонту 1948-49 років до 1970-х у ній містився спортивний зал. Під час ремонтів розписи було забілено. У 1976-81 роках пам'ятник знову відреставрували. Над трапезною був зроблений гонтовий дах (ґонт - дерев'яна черепиця) у формах української ренесансно-барокової архітектури середини XVII – початку XVIII століть. У такому ж стилі було зроблено і купол трапезної церкви. До речі, це єдина будівля у Києві з ґонтовим дахом. 1997-го старий ґонт замінили на новий. Також було оновлено розпис, що зберігся лише у нижньому ярусі вівтарної частини – композиція «Воскресіння», зображення чотирьох євангелістів, двох серафимів. Ці розписи згадуються в описі церкви ХІХ століття. Особливості художніх прийомів виражають орієнтацію невідомого майстра на мистецтво класицизму. Після реставрації у трапезній знаходився Музей кераміки.
1991 року трапезну з храмом передали церковній громаді. Храм служив кафедральним собором Української Автокефальної Православної Церкви, з 1992 року належав Українській Православній Церкві Київського Патріархату, з 2018 - Православній Церкві України.
Престольне свято: 21 травня, 9 жовтня.
Адреса: вулиця Трьохсвятительська, 6В.
