Київ багато століть вважається однією зі столиць світового православ'я. Попри те, що сьогодні місто є багатомільйонним мегаполісом, у ньому можна знайти такі місця, де не відчувається його швидкий ритм, де можна побути у спокої, наодинці із собою та Богом. Одне з таких місць – Свято-Троїцький монастир «Китаївська пустинь», або ж «Китаївський монастир».
Походження назви місцевості Китаїв
Китаїв – це мальовнича місцевість у Голосіївському лісі на південній околиці міста. Відразу скажемо, що нічого спільного із Китаєм це місце не має.
Назва за цією територією закріпилася ще в XII столітті, а версій про походження три. За однією з них, слово «китай» має тюркське походження і перекладається як «фортеця» - і справді, в домонгольські часи тут знаходилося досить укріплене ремісничо-торгове містечко. До речі, частина захисних валів збереглася до сьогодні. За іншою версією, назва походить від давньоруського слова «кита» - так називали зв'язку жердин, що використовуються при будівництві укріплення. Згідно з третьою версією, «Китай» - це було прізвисько князя Андрія Боголюбського, онука київського князя Володимира Мономаха – імовірно, на вершині Китай-гори був княжий терем.
Від основи до закриття
Спочатку Китаївська пустинь була заснована як скит Києво-Печерської Лаври (скит - це невеликий монастир, як правило, підпорядкований великому, і знаходиться у віддаленій відокремленій місцевості).
Її історію заведено вести з XVIII століття, коли 1716 року генерал-губернатор Києва князь Дмитро Голіцин побудував тут невелику дерев'яну церкву на честь руського святого XIV століття преподобного Сергія Радонезького.
Хоча є й інші версії, серед яких та, що обитель була заснована у XIV столітті на місці печерного монастиря. Хай там як, загальноприйнятою та перевіреною є хронологія Китаївської пустині, починаючи з XVIII століття.
Майже через півстоліття після будівництва дерев'яного храму святого Сергія на його місці у 1763-68 роках було збудовано кам'яну церкву на честь Пресвятої Трійці у стилі українського бароко. З того часу обитель стали називати «Китаїва пуснинь», а також «Київський Афон» (Святий Афон – особливо шанована в православному світі гора в Греції, де знаходиться 20 чоловічих монастирів, об'єднаних в Автономну чернечу республіку).
Наступне XIX століття вважається «золотим періодом» в історії Китаївського монастиря. Господарство обителі стало окремим містечком із різноманітними підприємствами, зокрема, тут були свічковий завод із широким асортиментом продукції та велика пасіка. Окрім цього, фруктові сади, городи, рибне господарство забезпечували як саму обитель, так і Києво-Печерську Лавру. Частина продуктів продавалася на ярмарках, що проводились у дні свята Трійці. Вторговані кошти йшли на ремонт монастирських споруд та інші потреби чернечої громади. До речі, про те, що ченці займалися рибним господарством, сьогодні нагадує каскад із п'яти китаївських озер, виритих насельниками саме для рибного промислу.
В 1858 році монастир отримав свою офіційну назву на честь головного свого храму і став Свято-Троїцьким.
На сході від центру обителі знаходяться китаївські печери. Щоб потрапити в них, потрібно пройти дамбою, повз озера, і піднятися сходами до дерев'яної каплички, побудованої над входом у печери. Вік печер точно невідомий, але імовірнішим є їх датування XVI століттям. На початку печер є своя маленька церква. Проходячи підземними лабіринтами, видно маленькі келії з кам'яними лежанками, ніші для ікон і лампадок та інше. Все це показує, в яких суворих умовах жили ченці-пустельники. Сьогодні сюди спускаються для особливої молитви, адже історії про зцілення у китаївських печерах відомі далеко за межами Києва.
Китаївська обитель, що завжди була осторонь галасливого міста, і також завжди була місцем подвижництва й усамітнення ченців, де проживало чимало старців. Найзнаменитішими з них є Досифей та Феофіл, чиї могили знаходяться поруч із Троїцькою соборною церквою.
З особистістю ченця Досифея, який жив тут у XVIII столітті, пов'язана одна з найдивовижніших історій. Річ у тім, що під його ім'ям ховалася відома православна подвижниця преподобна Досифея. Через багаторічний постійний строгий піст зовні вона стала схожою на чоловіка, тому в монастирі ніхто ні про що не здогадувався. Тільки після її смерті, коли в обитель приїхала сестра черниці, вона за надгробним зображенням впізнала в ній родичку. Могила Досифеї нині користується шануванням у вірян та популярністю у молодих людей, які моляться преподобній за допомогу у пошуку та зміцненні кохання.
Старець Феофіл, який жив у кінці XVIII століття і першій половині XIX-го, прославився даром пророцтва та чудотворення. За порадами та благословенням до преподобного зверталося багато людей. Преподобний Феофіл передбачив заснування у Києві трьох обителів: Іонинської, Покровської (жіночої) та Преображенської пустині. Разом зі святою Досифеєю та деякими іншими святими він був канонізований Українською Православною Церквою у 1993 році.
Радянська епоха, що не пощадила безліч монастирів, храмів, ченців, священиків і простих віруючих, не оминула й пустинь у Китаїві. У 1920-х роках на монастирській території влада розмістила дитячу колонію, а також сільськогосподарські установи. Остаточно чернечу громаду ліквідували у 1930 роках, а всі будівлі передали Інституту плодово-ягідного господарства.
У роки Другої світової війни всі будівлі сильно постраждали. Наприклад, Троїцька церква була пошкоджена настільки, що у 1950-х роках завалилися її куполи.
Відродження та сучасне життя
1990 року, після майже 70-річної перерви, було звершено перше богослужіння у Свято-Серафимівському храмі. Головний храм – Троїцький собор – почали реставрувати наприкінці 1980-х, а богослужіння у ньому стали проводити з 1991 року. Зазначимо, що соборну церкву відродили не як монастирський храм, а як парафіяльний. Таким чином, до 2009 року на території обителі існували власне чернеча громада та парафіяльна церква, доки остання не стала головним храмом монастиря.
Відродження чернечого життя стародавньої обителі почалося 1993 року. Як і три сторіччя до того монастир спочатку був скитом Лаври. У 1996 році рішенням Священного Синоду Китаївська пустинь стала самостійною обителлю. Наприкінці 1990-х років було збудовано дерев'яну дзвіницю, замість розібраної у 1932 році кам'яної. 2000 року в китаївських печерах освятили невеликий храм на честь Собору Пресвятої Богородиці, хоча на початку 1990-х років його назвали в ім'я святої Досифеї. У 2013 році було освячено відроджений Свято-Серафимівський храм. З ім'ям святого Серафима Саровського пов'язана окрема сторінка історії пустині. Річ у тім, що юнак Прохор, а в майбутньому преподобний Серафим, приходив у Китаївський монастир та отримав благословення у святої Досифеї на несення чернечого подвигу в Саровській обителі у Росії.
У першій половині 2010-х років у північній частині монастиря розпочалося відродження монастирського братського цвинтаря, ліквідованого у 1960-х роках. У центрі цвинтаря встановлено великий хрест із розп'яттям, вирізаним із білого мармуру.
Коротко розповімо про святині Троїцького Китаївського монастиря. У храмі на честь Дванадцяти апостолів знаходяться частинки мощів 10 із 12 апостолів. У цій же церкві спочивають мощі старця Феофіла, перенесені у 2009 році з соборного храму. А в самому соборі знаходиться список, тобто копія, чудотворної Закланної ікони Божої Матері.
До сьогодні залишається неврегульованим одне питання – річ у тім, що у деяких корпусах на чернечій території з радянських часів проживають кілька сімей. І доки держава їм не надала нового житла, вони продовжують проживати просто посеред монастиря. Тому, коли хтось вперше сюди приїжджає, то може здивуватися, побачивши, наприклад, на декількох корпусах супутникові антени і дитячий одяг, що сохне.
Конфессія: Українська Православна Церква.
Адреса Свято-Троїцького монастиря: вулиця Китаївська, 15.
