Олександр Саєнко (1899–1985) – народний художник України. Ще в дитинстві перехворівши на скарлатину, назавжди втратив слух і мову. Варто зазначити, що український художник більше відомий за кордоном, аніж на батьківщині. З ініціативи ЮНЕСКО ім'я Саєнка внесено до списку видатних діячів культури світу, а 1999-й рік (100-річчя від дня народження) було оголошено «Роком Олександра Саєнка». А свою популярність Олександр Саєнко отримав завдяки картинам, виконаним у техніці інкрустації соломою. Він відрізняв десятки тонів і півтонів тростин. Сьогодні художника називають автором особливої мистецької техніки. Для Саєнка зір був єдиним засобом зв'язку з навколишнім світом. Це яскраво зафіксовано у його творах. Вони сповнені надзвичайно виразного ритму, динаміки. Навіть найпростіші орнаменти пройняті живим пульсом, невловимим внутрішнім рухом. Художника завжди вабила історія України. Важливе місце у житті та творчості Олександра Ферапонтовича займала постать Тараса Шевченка. У його творчій спадщині понад 500 творів, що увійшли до скарбниці української культури. Серед них: "Портрет Матрони Саєнко" (1922), "Українське село" (1926), "Козак-Мамай" (1928-1936), "Іван Сірко" (1967), "Квітуча земля" (1973), "Квіти України” (1979). На згадку про художника на Чернігівщині діє художньо-меморіальний музей, а у Києві відкрито художню студію його імені для глухонімих дітей та сиріт.
Олександр Саєнко жив та працював у Києві. Помер 5 березня 1985 року і був похований на Байковому цвинтарі (ділянка №50). На гранітному надгробному пам'ятнику зображено найвідоміший твір майстра – картина «Козак-Мамай».
Адреса: вулиця Байкова, 6.
