Панас Саксаганський (справжнє прізвище - Тобілевич; 1859-1940) - український та радянський актор, театральний режисер, драматург та педагог школи Марка Кропивницького, корифей українського побутового театру. Народний артист СРСР (1936). Один із найбільших представників критичного реалізму в українському театральному мистецтві 2-ї половини 19 – початку 20 ст. Тонкий зовнішній малюнок ролі, ретельна розробка деталей, багата на відтінки сценічна мова, народний гумор — характерні риси його виконавської манери. Сценічну діяльність розпочав у 1875 році, спочатку в аматорському театрі, а з 1883 року у професійному театрі у трупах М. П. Старицького, М. Л. Кропивницького, М. К. Садовського. У 1918 році створив у Києві Народний театр, на базі якого в 1922 році був організований Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (нині у Львові). Після Жовтневого перевороту Саксаганський став активним діячем радянського українського театру. Він працював у театрах ім. М. Заньковецької, ім. І. Франка, Харківському народному театрі (1927-31). Панас Саксаганський – виконавець партій: Макогоненка ("Наталка-Полтавка" М. Лисенка); Тупиці ("Чорноморці" М. Лисенка); Остапа Палія ("Катерина" М. Аркаса), Каленик ("Утопленниця" М. Лисенка), Карася ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулак-Артемовського), Візного ("Наталка Полтавка" І. Котляревського), Бонавентури ("Сто тисяч" І. Карпенка-Карого), Гната Голого ("Мартин Боруля" І. Карпенка-Карого). Режисерську діяльність розпочав у 1889 році, поставив понад 260 спектаклів. Автор комедій «Лицемери» (заборон. цензурою) та «Шантрапа», яка присвячена високому призначенню мистецтва сцени. У Києві вийшли такі твори: «Життєвим шляхом», «Моя робота над роллю», «Думки про театр». Був також видатним педагогом, виховав відомих українських акторів та режисерів: Б. Романицького, В. Любарта та ін. На честь Саксаганського названо вулицю у Шевчкенківському районі Києва.
Меморіальна дошка Панасу Саксаганському встановлена на фасаді будинку, де артист жив та працював у 1912-40 роках. Першу, мармурову дошку, встановли у 1953 році. 1972 року її замінили на нову на бронзову.
Автори: скульптор М. Грицюк, архітектор А. Сніцарєв.
Адреса: вулиця Жилянська, 96.
