Олександр Богомолець (1881–1946) – видатний український вчений патофізіолог. Народився у Києві, закінчив Першу київську гімназію із золотою медаллю та вступив на юридичний факультет Київського університету. Проте невдовзі перейшов на медичний факультет. У 1911 році молодий доктор наук виїхав до Франції для підготовки до здобуття професорського звання. Пізніше повернувся на батьківщину та організовував під час Першої світової війни роботу у шпиталях та у бактеріологічній лабораторії. У 1929 року був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, а наступного року – президентом. З 1931 року і до кінця життя вчений працював у Києві. Тут він організував та очолив Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Саме тоді яскраво розкрився його талант організатора науки, виявилася широта пошукових інтересів, здатність об'єднати зусилля молодих учених. Основні наукові роботи вченого написані у таких напрямках: патологічна фізіологія, ендокринологія, імунологія, вегетативна нервова система, онкологія. Окрім цього, Олександр Богомолець є одним із основоположників геронтології – науки про довголіття. Саме під його керівництвом у СРСР було проведено перший у світі перепис довгожителів. Наукову діяльність видатного вченого оцінили державні нагороди. Його ім'я носить Національний медичний університет, а справу продовжили учні та династія Богомольців.
Бронзову меморіальну дошку Олександру Богомольцю встановлено на фасаді головного корпусу Інституту фізіології, що носить його ім'я. Відкрито 1 червня 1981 року – до 100-річчя від дня народження академіка.
Автори: скульптор І. Гончар, архітектор Я. Ковбаса.
Адреса: вулиця Академіка Богомольця, 4.
