Пуща-Водиця — історична місцевість та колишнє дачне селище в Оболонському районі Києва, де значною мірою збереглися первісне планування та частково забудова, доповнена кількома цінними архітектурними спорудами радянської доби.
Історія
Місцевість Пуща-Водиця відома з 10 ст. та згадується разом з містом-резиденцією великих київських князів Вишгородом як постійне місце княжого полювання. Назва походить від слів «пуща» (густий ліс) і «Водиця» - назва неіснуючої нині притоки Дніпра. В 1571 р. зустрічається під назвою «Пуща» у грамоті польського короля Сигізмунда II про право користуватися нею київським міщанам. Завдяки мальовничим лісовим ландшафтам, озерам з джерельною водою, м'якому клімату й значному вмісту в повітрі хвойних парів та озону наприкінці 19 ст. Пуща-Водиця набула значення кліматичного курорту. У 1894 р. було розроблено план майбутнього дачного селища, який цілком збігається з його сучасним плануванням. З прокладенням у кінці 1890-х рр. трамвайної лінії з Подолу забудова Пущі-Водиці значно пожвавилася. Облаштування селища в цілому завершили до 1910-х рр. На цей час було зведено ряд споруд громадського призначення, насамперед навчальні заклади, зокрема, міське училище, курси й дитячу школу іноземних мов, облаштовано парк і збудовано театр. В наступні роки збудували два кінотеатри, аптеку, пошту, влаштовано ринкову площу між 6-ю та 7-ю лініями.
Забудова
П’ятдесят вісім кварталів селища утворювали шість поздовжніх вулиць і сімнадцять поперечних вулиць. Роль композиційної та планувальної осі Пущі-Водиці відіграє трамвайна траса. Саме на цій осі розташовуються найважливіші споруди громадського й житлового призначення, що збереглися до наших днів: церква преподобного Серафима Саровського (1908-1910 рр.), дерев'яні та кам’яні дачі та будинки.
Більшість дерев'яних дач споруджувалася за індивідуальними проєктами, але у багатьох було широко застосовано плани та фасади з основних типових проєктів, зокрема, дачі з трьох кімнат, дачі в мавританському стилі, дачі в турецькому стилі, дачі за «грецьким смаком». Проєкти характеризувалися прорізним і накладним різьбленим декором, що за умов виконання в натурі надавало селищній забудові дач «на різні смаки» певну цілісність і стильову єдність.
У радянський час усі дачні споруди було націоналізовано. Побудували велику кількість лікувально-медичних закладів — санаторіїв, профілакторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку тощо, внаслідок чого переважну більшість первісних дачних садиб знищено, значна кількість з тих, що збереглися, опинилися на території цих закладів. Санаторні споруди у стилістиці радянського неокласицизму вирізнялися ошатністю ліпленого декору. До зразків належать лісова школа, лікувальний корпус та фонтани санаторію «Пуща-Озерна» та ін. У 1970-х рр. зведено ряд дев'ятиповерхових типових житлових будинків.
Максименка 9. Дерев'яна дача, 1905 р.
Сучасність
Сучасна Пуща-Водиця є популярним місцем відпочинку киян. Курорт витягнутий вздовж річок Горенка та її притоки Котурки, на яких влаштовані численні ставки та пляжі. На його території розташований великий парк «Пуща-Водиця», де є дерев’яний міст, реконструйований під час капітального ремонту парку у 2017-2019 рр., дитячі та спортивні майданчики, естрада, скульптури тощо. Крім сосен та ялинок, у лісопарку наявні такі дерева як дуб, клен, береза, туя, катальпа, липа американська, коркове дерево амурське тощо.
За матеріалами pamyatky.kiev.ua
В'їзд зі сторони площі Шевченка
Вхід в парк «Пуща-Водиця»
Залишки старовинного льоху в парку «Пуща Водиця»
Юнкерова 50Б. Дерев'яний будинок, 1914-1915 рр.
Юнкерова 50. Дача 1910 р.
Піщаний пляж у Пущі-Водиці
Пожежна каланча
Пологовий будинок "Лелека"
Літня естрада
Церква святого Серафима
Склеп Козакевичей
Пам'ятник Миколі Юнкерову
Дерев'яний міст до реконструкції, 2010-ті рр.
