Уявіть звичайний понеділок, 13 березня 1961 року. Люди йдуть на роботу, трамваї гудуть, діти поспішають до школи. А о 9:20 раптом — жах! З Бабиного Яру мчить 14-метрова хвиля густої пульпи — суміші глини, піску й води. Вона летить зі швидкістю 5 м/с, зносить усе на шляху за лічені хвилини. Так сталася Куренівська трагедія — одна з найстрашніших техногенних катастроф в історії Києва. Цього року їй виповнюється 65 років.
Сучасна вулиця Олени Теліги
Сучасна вулиця Кирилівська та затоплений стадіон "Спартак"
Чому все це трапилося? Радянська влада хотіла зекономити: замість вивозити відходи з цегельних заводів, просто замивала ними Бабин Яр. Зробили земляну дамбу без нормальних досліджень, накачали мільйони кубів пульпи. Дамба вже тріщала — вода переливалася 11–12 березня. Люди попереджали, кричали: «Евакуюйте!» Але начальство сказало: «Не панікуйте, нічого не буде». Евакуацію заборонили, щоб «не сіяти паніку». І ось — прорив.
Хвиля знесла 22 приватних будинки, 5 двоповерхових і 12 одноповерхових державних споруд, два гуртожитки, зокрема, трамвайне депо імені Красіна (нині Подільське), дитячий садок, стадіон «Спартак», частину лікарні, вулиці Кирилівську, Новокостянтинівську, Подільський спуск. Під брудом опинилися трамвай, тролейбус, автобуси. Вибухнув газ, упав стовп лінії електропередачі на машину. У депо загинуло понад 50 працівників — деякі прожили під пульпою ще 3–10 днів. Одна дівчина Ліда святкувала 20-річчя — і загинула в той день.
Офіційно визнали 145 загиблих. Але історики (як Олександр Анісімов чи Ілля Афанасьєв) оцінюють реальну кількість від 350 до 1500 осіб. Багато тіл так і залишилися в застиглій «каменюці» — на тому місці швидко збудували хрущовки. Інших ховали по різних цвинтарях з фальшивими датами. Зв’язок вимкнули, пресу цензурували. Перше повідомлення по радіо — лише 16 березня, коротке. Радіостанція «Голос Америки» назвала Київ «Помпеями XX століття».
Після трагедії винних покарали тихо, а нову бетонну дамбу зробили вже серйозно. Це історія про те, як байдужість чиновників, бажання приховати правду і страх «паніки» коштували сотень, а то й тисяч життів.
Сьогодні Куренівська трагедія — нагадування: ігнорувати попередження — смертельно небезпечно. І про те, як важливо пам’ятати, щоб не повторювати помилок.
Огляд пам’ятників Куренівській трагедії в Києві
- Пам’ятник загиблим біля зупинки «Парк відпочинку» на вулиці Олени Теліги, на місці засипаних відрогів Бабиного Яру: дві кам’яні плити з дзвоном між ними. Відкрито 2006 року до 45-ї річниці.
- Пам’ятник працівникам трамвайного депо (біля входу до Подільського трамвайного депо): встановлено 1995 року.
- Пам’ятний знак на Лук’янівському цвинтарі (ділянка №34): надгробок з написом «Вічна пам’ять безвинно загиблим…». Відкрито 2011 року до 50-ї річниці.
- Пам’ятний хрест біля Кирилівської церкви: встановлено громадою 2011 року, реконструйовано 2016-го.
- Інсталяція «Погляд у минуле» у Бабиному Яру: сучасний арт-об’єкт було відкрито 2021 року до 60-х роковин.
Ці пам’ятники зберігають пам’ять про загиблих і застерігають нащадків.
