Покровська церква на Подолі — один із найкращих творів українського храмового будівництва.
Свято Покрови
Назва храму походить від православного свята Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня), встановленого на згадку про подію, що сталася в Константинополі (нині Стамбул) в середині X століття. На той час Візантійська імперія воювала із сарацинами, і столиці загрожувала небезпека. Того дня святий Андрій Юродивий та його учень Епіфаній перебували у Влахернському храмі на богослужінні та побачили у небі Божу Матір із сонмом святих, Яка молилася за мир та розпростерла свій покров (омофор) над християнами. Підбадьорені цим явищем греки перемогли сарацинів. Свято Покрови поширилося на території сучасної України вже з XI століття, наприклад, козаки вшановували Богородицю своєю Захисницею та будували на честь Неї храми, особливо Покровські. Кілька церков на честь цього свята є і в Києві – найстарішою є подільський храм.
Історія
До кам'яного храму
Церква Покрови Богородиці на Подолі розташована неподалік Контрактової площі, на ділянці, обмеженій вулицями Покровською, Боричів Тік та провулком Академіка Зелінського. Під час археологічних розкопок на цьому місці було знайдено залишки ювелірної майстерні з обробки бурштину XII-XIII століть та скарб срібних монет київського князя Володимира Ольгердовича (1362-94). Також тут виявили рештки церкви Різдва Богородиці вірменської громади Києва XIV-XV століть. Ймовірно, після розгрому міста кримським ханом Менглі-Гіреєм у 1482 році храм відбудували у дерев'яному вигляді, проте він згорів у 1651 році.
Барокова церква
У 1685 р. на старому фундаменті київський купець грецького походження М. Тернавіоти побудував дерев'яну Покровську церкву, яка проіснувала до 1766 року. На південь від неї за проєктом головного міського архітектора Івана Григоровича-Барського у 1766-72 роках збудували двоярусну цегляну церкву Покрови у стилі українського бароко.
Споруда сильно постраждала під час спустошливої подільської пожежі 1811 року: впали між'ярусні склепіння, приміщення нижньої церкви були завалені. При відновленні склепіння не відтворили, тому розподіл храму на верхній та нижній яруси було втрачено, нижні вікна замуровані, ліквідовані щаблі в ґанках. Внаслідок цього змінилися пропорції внутрішнього простору інтер'єру. Завершення перероблено у формах класицизму: збільшено вікна підбанників, зведено напівсферичні куполи (їх три, що символізує Пресвяту Трійцю). Ліплений декор фасадів та інтер'єрів, характерний для творів І. Григоровича-Барського, повністю не відновлено. 1824 року до західного фасаду прибудовано двоповерхову будівлю з теплою церквою на честь святого Іоана Воїна; тоді ж уздовж апсиди зведено два низькі прямокутні приміщення пономарської та ризниці. У середині XIX століття в храмі встановили іконостас, виконаний за проєктом архітектора Івана Штрома (втрачено), здійснено внутрішні розписи.
У 1861 році храмову територію обнесли парканом, вхід з вулиці Покровської вирішили у вигляді П-подібних цегляних воріт, що включає проїзд та дві хвіртки. Паркан з цього боку і на провулку — металевий, на вулиці Боричів Тік зроблений у вигляді глухої цегляної кладки. З півдня ділянка прилягає до двору колишнього будинку Стрельбицького, а нині – резиденції посла Сполучених Штатів Америки. До 1930-х років частину території займав цвинтар.
Дзвіниця Покровської церкви (1809-1830 рр.)
За радянської доби
1933 року радянська влада передала будівлю церкви Київському обласному архіву. У роки нацистської окупації у приділі святого Іоана Воїна відновилися богослужіння. У цей час настоятель протоієрей Олексій Глаголєв, ризикуючи своїм життям та життям рідних, рятував євреїв від фізичного знищення. Обстеження будівлі церкви 1948 року зафіксували просідання фундаментів східної частини, внаслідок чого у стінах апсиди з'явилися наскрізні щілини, дахи та бані прийшли в аварійний стан, декор фасадів було пошкоджено. У 1953-54 роках під керівництвом отця Олексія було проведено капітальний ремонт, після чого церковна громада частково відновила оздоблення інтер'єру. У 1960-70-х роках церква стояла порожньою та руйнувалася. У 1980-х роках було проведено комплекс реставраційних робіт: повернули поділ внутрішнього простору за висотою на два яруси — відновлено початкове композиційне рішення верхньої церкви, реставровано попередній станковий розпис на вітрилах і хорах, зроблено нові панікадила.
У роки Незалежності
1991 року в Покровській церкві відродили богослужбове життя, і кілька років вона виконувала функції кафедрального собору Української Автокефальної Православної Церкви, яким пізніше стала Андріївська церква. Наприкінці 1990-х років її відреставрували, 1999-го – встановили нинішній іконостас. В інтер'єрах частково зберігся живопис середини XIX століття: композиції «Знамення» – у західній бані, «Свята Трійця» – у центральній, «Святий Дух» – у східній.
У 2016 році на фасаді встановили меморіальні дошки священнослужителям, які служили свого часу в цій церкві: протоієрею Олексію Глаголєву, патріарху Володимиру Романюку, патріарху Мстиславу Скрипнику.
У 2020 році, після реконструкції вулиці Покровської, міська влада розпочала реставрацію храмового комплексу. У листопаді завершили реставрацію огорожі з брамою, а до кінця 2021 року планували завершити роботи над храмом та дзвіницею.
Покровський храм на Подолі затишно розташувався біля підніжжя Андріївської гори і є головною пам'яткою вулиці Покровської та острівця стародавнього міста.
***
Конфесія: Православна Церква України.
Адреса: вулиця Покровська, 7
С использованием материалов сайта pamyatky.kiev.ua
