Свято-Пантелеймонівський монастир Феофанія розташований на південно-східній околиці Києва, серед масивів споконвічного лісу, неподалік Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові.
Історія
Заснування та розквіт
Вперше нинішня місцевість Феофанія згадується як Лазарівщина в Іпатіївському літопису, де під 1113 роком міститься запис про смерть ігумені Лазаревого жіночого монастиря, який тут діяв. В 16 столітті місцевість належала Києво-Печерському монастирю, в 17-18 століттях — митрополитам Київським та Софійському монастирю.
У 1802 році Лазарівщину передали під заміську резиденцію вікарію Київської єпархії та настоятелю Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископу Феофану (Шиянову). Саме з діяльністю цього ієрарха пов'язана подальша історія місцевості, яка отримала від його імені сучасну назву Феофанія. За час його перебування, а саме 1802-1807 роки, тут було збудовано церкву та архієрейський будинок, створено пасіку на 800 вуликів, викопано два ставки, знайдено джерело з цілющою водою. Протягом довгого часу тут було місце упокоєння братії Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. У 1861 році у Феофанії заснували чоловічий скит, тобто невеликий монастир, розбудову якого доручили старцю Воніфатію (Венгровському). У 1871-1901 роках, коли обителлю керував обителі ієросхимонах Іринарх (Дороговцев) було обкладено цеглою всі дерев'яні будівлі, зведено багато житлових будинків і господарських споруд.
Найцікавішою спорудою того часу був водогін. З найвище розташованих джерел — Тихонівського та Пантелеймонівського — вода стікала в головну, розташовану нижче водойму — Живоносне джерело, і вже звідти самонапором підіймалася до т. зв. Великого джерела.
У 1901 році скиту надали офіційний статус, а у 1915 році його перетворили на монастир. До слова, якщо у 1879 році тут проживало 46 ченців, то у 1900-му — 91, а у 1914-му — до 50 ченців і понад 100 послушників. Напередодні Першої світової війни в монастирі налічувалося понад 50 споруд різного призначення, серед яких. 7 церков.
Радянська доба
На початку 1920-х років радянська влада розташувала на території монастиря дитячий будинок, при цьому тут проживало ще близько 50 ченців і черниць. Згодом було організовано птахо-молочний радгосп «Феофанія» Київського союзу робітничої кооперації, у якому працювало до 100 осіб. 1930 року усі чотири церкви закрили, а монастирські приміщення передали союзу робітничої кооперації.
У роки Другої світової війни богослужіння в соборі святого Пантелеймона на певний час відновили. В ньому, як найвищій точці місцевості, поперемінно влаштовувалися спостережні пункти супротивних сторін, тому стіни храму були пошкоджені під час артилерійських обстрілів.
У повоєнний час усі храми монастиря, крім собору, та більшість споруд житлового і господарського призначення зруйнували. Після звільнення Києва собор, що на той час вже стояв без верхів, передали Академії наук УРСР, яка розмістила тут свої наукові підрозділи. В соборі проводилися експерименти з вибухами спрямованої дії, що спотворило його інтер’єр. У колишньому монастирському готелі розмістилася лабораторія обчислювальної техніки, завідувачем якої був академік Сергій Лебедєв.
Відродження у роки Незалежності
Відродження монастиря у Феофанії відбулося ще наприкінці радянської доби – у 1990 році частину території з напівзруйнованими спорудами передали Українській Православній Церкві, тоді ж там заснували жіночу чернечу громаду. 24 квітня 2002 року рішенням Синоду УПЦ скит було перетворено у Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир. У ньому проживає понад 50 черниць. Облаштовано господарський двір з підсобними приміщеннями, побудовано теплий цегляний корівник, заасфальтовано дорогу, поставлено металеву огорожу, висаджено новий сад і відновлено пасіку. На території багато цілющих джерел, найвідоміше з них – «Святого Пантелеймона»
Архітектура
Собор святого великомученика Пантелеймона
Дивовижної краси та один з найбільших храмів Києва величний собор в ім’я великомученика Пантелеймона Цілителя побудований на початку у 1904-1914 роках століття за проєктом архітектора Євгена Єрмакова. Спершу собор хотіли назвати на честь архистратига Михаїла, але оскільки найбільше паломників сходилося до Феофанії на день пам’яті святого Пантелеймона, то й храм вирішили назвати його ім’ям. Значно пошкоджений у радянську добу головний храм Феофанії практично повністю відновлено — на початок 2024 року триває його розпис.
Церква Всіх Святих
Новозбудовану Всіхсвятську церкву освятили 1869 року. У 2003 році напівзруйнований та понівечений храм, від якого частково збереглися фундаменти й стіни, передали монастирю. Відбудовану споруду освятили у 2009 році.
Церква архістратига Михаїла
Дерев’яний храм на честь Чуда архістратига Михаїла побудований у 1803 році. Поряд з його залишками у 2004 році збудували новий чотириповерховий чернечий корпус з загальною трапезною та церквою на останньому поверсі під первісною назвою. До слова, на храмовій дзвіниці встановлено 14 дзвонів, найважчий - вагою 2 тони.
Нова церква
У 2021 році навпроти входу у собор було розпочато будівництво одноповерхового теплого храму на честь Різдва Іоанна Предтечі з нижнім приділом в ім’я преподобного Воніфатія Київського (див. нижче). На початок 2024 року споруду зведено, а її фасади пофарбовано.
Інші споруди
З колишнього монастирського комплексу до нашого часу дійшло кілька будівель, які здебільшого перебувають у незадовільному або аварійному стані: архієрейський будинок (1873 рік), архієрейська кухня (1889) та льох (2-га пол. 19 ст.), проскурня (1884), хлібня (1874), кравецька майстерня з келіями (1881), келії (2-а пол. 19 ст.). Далі від основної території збереглися будинок садівника (19 ст.), кілька стін, фундамент і фрагменти підлоги цегляної монастирської лазні (1887), рештки цегляних підпірних мурів (19 ст.), стайня (1900).
Відомі мешканці
Преподобний Воніфатій (Виноградський) керував Феофанівським скитом у 1861-1871 роках. Під його наглядом збудували дерев'яний корпус для ченців, дерев'яну дзвіницю, цегляну церкву на честь Всіх Святих з дерев'яною дзвіницею, каплицю над Живоносним джерелом, трапезну з кухнею та ін. Старця Воніфатія прославили у лику святих у 2010 році саме у Феофанії.
У 1830-х роках у монастирі над своїми богословськими творами працював святитель Інокентій (Борисов) - усім пагорбам, галявинам, струмкам, ставкам і дорогам Феофанії він дав назви євангельських місцевостей: Фавор, Єлеон, Сінай, Кедрон, Силоам та ін.
У 1860-х роках у Феофанії ніс послух преподобний Гавриїл Афонський.
Архімандрит, а згодом архієпископ Яготинський УПЦ Серафим (Дем'янів), керував відродженням і відбудовою монастиря, починаючи з 1990 року.
Архієпископ Білгородський УПЦ Миколай (Грох) проживав у будиночку поряд з соборним храмом у 2007-2017 роках, до самої смерті.
Другий Предстоятель УПЦ Митрополит Володимир (Сабодан) проживав у келії у житловому корпусі поряд із церквою Всіх Святих у 2012-2013 роках. За роки його Предстоятельства (1992-2014) монастир постав у сучасному вигляді.
На території монастиря розташована заміська резиденція третього Предстоятеля УПЦ Митрополита Онуфрія (Березовського), в якій він постійно проживає, з часу обрання у 2014 році.
Святині: частини мощів святих Пантелеймона Цілителя, Миколая Чудотворця, Серафима Саровського, священномученика Володимира Київського, преподобних Києво-Печерських та ін.
Конфесія: Українська Православна Церква.
Адреса: вулиця Академіка Лебедєва, 19.
За матеріалами pamyatky.kiev.ua
