Комплекс будівель на вулиці Олеся Гончара 60, відомий також під назвою «Замок доктора», - явище виняткове для пересічної забудови Києва початку ХХ століття. Завдяки чудовому використанню гористих рельєфів, пластичній насиченості та загальній архітектурній гармонії ансамбль садиби органічно включений у композицію вулиці. Це один із найцікавіших будинків не тільки вулиці, а й цієї частини Києва. Садиба - пам'ятка архітектури (охоронний № 73).
Історія
Ділянку на крутому рельєфі, що належала Феодосії Галецькій, 1904 року придбав лікар і професор Київського університету Михайло Лапінський. Чим він відомий? Пройшовши стажування у французьких і німецьких клініках, Лапінський заклав фундамент для створення Київської неврологічної школи, зігравши значну роль у розвитку цього напряму медицини. На сусідній Бульварно-Кудрявській вулиці Лапінський придбав замок Рудольфа Штейнгеля і відкрив там водний санаторій на 75 місць, запровадивши метод гідравлічного масажу.
На придбаній ділянці новий власник у 1908-1909 роках побудував багатоповерховий прибутковий будинок з рисами романтичного готичного замку, архітектор якого, до слова, невідомий. До 1912 року, коли на нинішньому Майдані Незалежності звели хмарочос Гінзбурга, будівля була найвищою житловою спорудою в Києві - висота семиповерхового будинку складає понад 30 метрів.
У 1918-1920-х роках у квартирі №3 жив Симон Петлюра - військовий, політичний і державний діяч, голова Директорії Української народної республіки. З приходом більшовиків лікар із дружиною емігрували до Австро-Угорщини, а будівлю націоналізували.
У листопаді 2024 року у ЗМІ з'явилися повідомлення, що неоготичний «замок» збираються реставрувати.
Архітектура
Об'ємно-просторова композиція забудови навіяна образами середньовічної фортечної архітектури в готичному стилі. Це детально розроблений і замкнутий архітектурний ансамбль, що складається з будинку, до якого перекинуто місток на рівні другого поверху. Простір перед будівлею забудовано одноповерховими службами (колишні льодовик, пральня, сараї), дах яких слугував двором-садом для мешканців будинку. З вулиці до будинку, через великий перепад висот, ведуть кам'яні сходинки, що огинають витончену камерну будівлю - колишню двірницьку - з круглою дозорною вежею. Усі малі архітектурні форми комплексу (підпірні стіни і парапети) викладені з жовтої київської цегли. Вони організовують підходи до будинку, складаючи з ним єдине ціле.
Основним елементом садиби є семиповерховий, з напівпідвалом, цегляний, Т-подібний у плані будинок із двома квартирами на поверсі (у кожній по сім кімнат) із двома ліфтами. Композиція лицьового фасаду симетрично-осьова. Усі житлові кімнати були обклеєні шпалерами, підлоги викладені дубовим паркетом, стелі розписані водяними клейовими фарбами.
Сьогодні декоративне оздоблення фасадів та інтер'єрів усіх споруд має значні втрати.
За матеріалами сайту pamytky.kiev.ua
